”Лобановський мене вже не викликав”
Сергій Пучков у Німеччині спілкувався за допомогою розмовника
Сергій Пучков уже півтора року тренує ФК ”Севастополь”, який виступає у другій лізі (фото: Вадим КОМАРОВ)
Cергій Пучков, 44 роки, став чемпіоном СРСР з футболу у складі ”Дніпра”. Залучався до лав молодіжної збірної Союзу, був її капітаном. Пограв у Німеччині, а шість років тому перейшов на тренерську роботу.
1983 року всі уболівальники сперечалися: заслужив Пучков на те, щоб отримати золоту медаль чемпіона Союзу, чи ні.
Нагороду таки дали?
— Так, але з невеликим запізненням. Треба було дістати згоду московського начальства. Мені не вистачало двох ігор, щоб отримати медаль, але чиновники закрили на це очі. А під час нагородження Олег Таран віддав мені свою нагороду, яку я потім повернув.
Не мали змоги грати у ”Дніпрі” з самого початку другого кола чемпіонату-1983?
— Ні, бо служив тоді в одеському СКА. Були довгі суперечки щодо мого переходу до ”Дніпра”. Згідно з тодішнім регламентом, футболіст, який відслужив у армії, мав повертатися в ту команду, звідки призивався. До СКА я прийшов із ”Чорноморця”. ”Моряки” відпускати до Дніпропетровська мене відверто не хотіли.
Де було найважче грати за часів Радянського Союзу?
— У Єревані та Баку. Глядачі там темпераментні, судді теж за господарів були. 1984-го ми грали з ”Араратом” у Єревані. Той поєдинок судив московський арбітр Спіцин. Він спочатку призначив пенальті у ворота господарів, а потім скасував його. Матч ми все одно виграли — 4:2. У Москві теж арбітри місцевим симпатизували. Якось грали зі ”Спартаком”. Арбітр Кузнецов з Омська поставив неіснуючий пенальті, і Черенков забив свій сотий м’яч у чемпіонатах Союзу.
Які стосунки були між українськими командами, що виступали у вищій лізі союзної першості?
— Усі працювали на Київ. Столиця республіки забирала найкращих футболістів. Красномовний приклад — Протасов і Литовченко. А взагалі, якщо якийсь із українських клубів опинявся у складному турнірному становищі, інші йому допомагали.
Як почували себе, виходячи на такі матчі?
— Важко було настроїтися. Знаєш, що треба допомогти, а як це зробити, коли на полі виглядаєш краще за суперника?
1986 року з посади головного тренера ”Дніпра” звільнили Володимира Ємця. Як сприйняли це?
— Негативно. Ємець та начальник команди Геннадій Жиздик зробили багато для ”Дніпра” та міста. Ми ж і у півфінал Кубка чемпіонів могли пробитися, якби обіграли ”Бордо” у серії післяматчевих пенальті.
1990-го ви повернулися до ”Чорноморця”.
— Мав проблеми особистого характеру. Не хотів би про них говорити. В Одесі відіграв один рік, хотів їхати до Угорщини. Але подзвонив Жиздик, попросив допомогти запорізькому ”Металургу”, який вийшов до вищої ліги. Відмовити не зміг. Тому залишив Союз тільки після його розпаду. Поїхав до Німеччини. Грав у тамтешній другій бундеслізі. Організаційний рівень був дуже високим. Приходиш на тренування — форма випрана, випрасувана. У Союзі про таке й не мріяв. Ніхто за тобою не бігав, за режимом стежив сам. Зборів не було. Тільки напередодні матчу ночували у готелі. Тренувалися, вечеряли. Зранку — сніданок, потім гра і знову додому. Проблема була одна — мовна. Вивчив тільки загальні фрази. Завжди носив із собою розмовник.
Чому поїхали з Німеччини?
— Отримав пропозиції від ”КамАЗу” з Набережних Челнів. Там тоді грали співвітчизники — Яремчук, Олександр Никифоров, Зубков. Але ”КамАз”, хоч і обіцяв, трансфер мій не викупив. Хоча німці просили небагато — 16 тисяч марок.
Ви були капітаном молодіжної збірної СРСР. Що завадило зіграти у національній збірній?
— Перед Кубком світу-1986 був у таборі команди Малофєєва. Пройшов місячний тренувальний збір у Мексиці. Однак потім зламав палець на нозі. Місяць не працював з м’ячем, просто бігав. А потім Малофєєва змінив Лобановський, і мене вже не викликали. Валерій Васильович робив ставку на киян. А в 1988-му я й Антон Шох поїхали на передолімпійський турнір до Сеула. Посіли 2-ге місце, я забив переможний гол у півфіналі. Але на Олімпіаду не поїхав. Туди взяли інших людей, далеких від футболу...
1962, 17 квітня — народився у місті Лутугиному Луганської області
1983, 1988 — чемпіон СРСР
1991 — поїхав грати до Німеччини
2000 — став тренером
2005 — очолив ФК ”Севастополь”
Зіграв 201 матч у чемпіонатах СРСР, забив 9 голів. Провів 13 поєдинків у молодіжній збірній СРСР, забив 1 гол. Одружений, має двох синів та доньку
Олександр ПЕТРОВ
http://www.gpu-ua.info/index.php?&id=136020